Бібліотека книг, виданих на Рівненщині

ЗОБРАЖАЛЬНА ПРИРОДА

Розглядаючи об’єкт, як першооснову творчості фотожурналіста, необхідно, насамперед, з’ясувати, що вкладаємо в це поняття, коли йдеться про фотожурналістику? Яке відношення існує між об’єктом і твором фотожурналістики? Яке місце в процесі творчості належить репортерові й фотографічній техніці? Звертання фотожурналістів до життя зумовлене специфікою фототехніки, або, інакше кажучи, знаковою природою фотографії, якій властиво зображувати тільки те, що безпосередньо відбувається в полі зору об’єктива. У процесі пізнання дуже важливою є функція зору. Від розуміння зору в процесі відображення навколишнього світу людина перейшла до створення «діючої моделі» ока, яке було б всюдисущим, володіло властивостями швидкої фіксації, творення правильного відбитка побаченого, яке залишало слід не лише в мозку однієї людини, а робило результат бачення здобутком часу і багатьох людей.

Минуло багато років, перш ніж камера-обскура (темна камера) перетворилась у фотоапарат з лін зовим об’єктивом.Фотоапарат намагався точно «скопіювати» функцію ока, оскільки копіював і принципи його роботи. Потреба створи ти зриме зображення свого буття виникла у людини майже одночасно з винайденням перших знарядь праці. Вже в на скельних орнаментах і малюнках виявляється характерна риса стилю первісних художників — прагнення до точної передачі баченого й осмисленого: «Історія пластичних мистецтв постає перед нами, головним чином, як історія правдоподібності чи, якщо хочете, історія реалізму». Пошуки в галузі  документального зображення — процес закономірний і обєктивний. Фотографія була не останньою в ряду цих пошуків. Пізніше її мовою заговорило кіно (рухоме документальне зображення), а далі й телебачення, яке до відомого намдодало свою специфічну рису — бачити та показувати подію в момент її звершення.Однак, першоосновою документальних зображень є фотографія, яка була винайдена в XIX ст. Француз Нісефор Ньєпс з допомогою камер-обскур (темних камер) одержав на металічній пластині зображення з натури і закріпив його. Винахідник вклав у своє дітище певну програму. У листі до брата Клода він назвав свою камеру «видом штучного ока»: «Я вичікував для своїх нових дослідів з камерою-обскурою того часу, коли природа буде в своєму розквіті, — писав Н.Ньєпс. — Якщо не трапляться непередбачені труднощі, то я сподіваюсь остаточно досягти мети — гравіювання знімків з натури: це, безсумнівно, найважливіше застосування відкриття, яке мене займає... Такі знімки мають в собі щось магічне. Видно, що тут сама природа... Моєю єдиною метою повинно бути відтворення натури з найбільшою точністю». Сучасники винаходу вбачали в фотографії великі можливості. Зокрема, англійський фізик М.Фарадей висловився з приводу перших знімків так:«До цього часу жодна людська рука не нанесла ліній, подібних показаним на цих малюнках, а що ще людина зможе зробити в майбутньому, після того, як природа стала її натхненницею, — неможливо передбачити». І, справді, фотографія виявила безмежні можливості у відображенні навколишнього світу внаслідок технічного прогресу, а також у зв’язку із застосуванням у періодичній пресі. Коли йдеться про значення зору, то мається на увазі не його універсальна роль як виду відчуттів у процесі пізнання, а те, яким чином мозок з допомогою бачення пізнає світ. Об’єктив фотоапарата не є чимось універсальним в процесі відображення. Тільки в руках мислячого суб’єкта він стає інструментом, з допомогою якого може бути створений твір публіцистики, мистецтва. Саме тому об’єктив інколи називають «суб’єктивом». Водночас, щоб показати правду життя, потрібно досконало володіти технікою. Саме про таке майстерне володіння фотографією свідчать знімки кращих репортерів світу та їхні висловлювання з цього приводу. «Потрібно володіти фотоапаратом зі швидкістю рефлекса, — зазначав французький фоторепортер А.Картьє-Брессон. — Останнє — проблема розуму і почуття». «Я стараюсь, наскільки це можливо, забути про техніку, — говорив англійський фотомайстер Д.Маккален. — Я використовую фотоапарати, як користуються за обідом ножем і виделкою». Порівняння дещо гротескне, але воно яскраво засвідчує момент підсвідомого застосування фототехніки професійними репортерами. Тільки за цих умов можна говорити про мобілізацію всіх зусиль на відбір матеріалу і зосередження думки над його осмисленням. Фотографія, завдяки своїй техніці, стала принципово новим видом зображення. Тоді як у різних видах образотворчого мистецтва (скульптурі, живописові, графіці) творчою матеріальною силою є рука, що реалізує в матеріалі побачене й осмислене художником, з процесу фотографічного відображення, тобто з процесу перенесення на плівку відрізка предметногопростору, схопленого об’єктивом, рука як творчий елемент виключена. Художник не прив’язаний технікою свого мистецтва до об’єкта зображення так, як фоторепортер. Він може вільно інтерпретувати простір і форму згідно з баченням, уявленням чи творчим методом. Фотоапарат документально відтворює те, що потрапляє в поле зору об’єктива, він завжди вірний натурі, і ця його особливість виступає як закономірність: «Фотографія впливає на нас як «природний» феномен, як квітка чи сніговий кристал, краса яких невіддільна від їх рослинного чи теллуричного походження. Старанно виконаний малюнок може дати нам більше відомостей про предмет, але він ніколи не буде володіти ірраціональною силою фотографії, яка примушує нас вірити в її реальність». Якщо припустити, що в фотографії пряме відображення забезпечується властивостями апаратури, то в чому ж виявляється момент творчості? З одного боку, — постійний об’єкт відображення — реальна дійсність, яку фотограф не може трансформувати засобами своєї техніки, як це робить художник. Адже два художники представлять нам різні малюнки певного об’єкта відповідно до індивідуального бачення. Однак, індивідуальне бачення — риса об’єктивна, вона безпосередньо пов’язана з індивідуальними особливостями діяльності суб’єкта. Скільки б людей не спостерігали одну й ту ж подію, вони при її описі використають багато різних моментів, деталей і повторяться хіба що в головному. У фотографії індивідуальне, а, значить, творче виявляється в правильному виборі об’єкта знімання й обов’язковому знаходженні незвичайного ракурсу, що дозволяє знімати «не з рівня очей», тобто, не так як бачать об’єкт звичайні люди. Формуванню фотожурналіста, як творця особливого роду зображень, властива певна психологічна еволюція, в процесі якої з’явився тип людини-репортера, документаліста з особливими нахилами й потребами,